Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/15

Разом сипнули крізь вікна, крізь двері,
Спереду, ззаду, з боків і зі стелі,
 Хмарою лізуть та й лізуть собі…
 Як воно малось, Гаттоне, тобі?
Зуби встромили нещасному в тіло, —
Скрикнув єпископ, усе защеміло, —
 І розтягли в одну мить на шматки…
 То йому кара за вас, бідняки!

 

З Кардуччі

НА П'ЯТІ РОКОВИНИ
РІЗНІ МЕНТАНСЬКОЇ

Зайнявся знову день Ментани,
 Кривавий день різні,
Що раз на рік зрушає рани
 Питомій стороні.
Все обізвалося навколо,
 Стялись уп'ять бійці,
З глибоких трун підводять чоло
 Замучені мерці.

Та не страшними кістяками:
 Прекрасні, як були.
Химерно влиті зіроньками,
 В тонкім серпанку мли.
Повітря знищечку лоскоче;
 Легкий вітрець звіва,
Напрочуд пестить, щось шепоче,
 Чаруюче співа.

За милих виплакали очі
 Дружини, матері;
Скрізь ллються слізоньки жіночі
 Від зорі до зорі.
Ми ж сон порвали непрокидний,
 Щоб серцем відітхнуть,
Тебе вітати, краю рідний.
 Круг весело, зирнуть.