На воленьку вільну пробилася пальма,
Верхіття рясне розкида;
Вся влита погожим, небесним блакиттям,
Гордяче кругом погляда.
Бажала свободи, і мрія справдилась:
В просторах купається згляд;
А сонце цілує (байдужливе сонце!)
Її чарівничий наряд.
Чужий світ навколо, чуже товариство:
Береза, ялина, сосна.
Схилилася пальма, неначе згадала
Про рідну країну вона.
Країну, де вічно природа пишає,
Випліскують теплі струмки;
Ні шкла, ані гратів залізних не знавши,
Красуються пальми стрункі.
Та скоро садовник набачив злий вчинок,
Суворо на шкоду зирнув, —
І вмить над верхіттям зеленої пальми
Нагострений ніж блисконув.
Від дерева царський вінець одкотився,
Здригнулася пальма сумна;
Враз подруги пальми кругом застогнали, —
Далеко замерла луна.
До вільної волі шлях знову заткали,
Знов тяжко покрівля звиса,
Сховавши від зорів і сонце холодне,
І хмурі чужі небеса.
З Ольхіна
Життя — важкий подвиг з журливим кінцем:
Працюй до знемоги незмінним борцем,
Конай та одужуй, покою не май,
Шляхи вік прокладуй та гори ламай,
Скалу за скалою на плечах неси;
А близько побіда — в могилі єси!
Природі, бач, заздро, що діти землі
Збагнули всі тайни, що крились у млі.
