Перейти до вмісту

Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


8

Зітхання, сльози — все бридня
 У женщини оте,
Любов прямує навмання,
 Слід зрадно замете.
Я не боюся більш грози:
 Минуле не втіша,
Ні одна тихої сльози
 Не викличе душа.

9

До моря давсь; свистять вали,
 Бурхочуть байдуже…
По кому ж плакати, коли
 Кругом усе чуже?
Мій пес повиє день чи два
 Та й помандрує скрізь;
За харч, що трапиться нова,
 Мене не пустить й близь.

10

Вперед, кораблю! Не страшне
 Плескання вод у млі,
Аби подальш заніс мене
 Від рідної землі.
Добраніч, хвилоньки любі;
 І вам у тьмі німій,
Провалля, скали; і тобі
 Добраніч, краю мій!

 
VI

Не вихваляйте мені більш
Краси північної британки:
Зачарувала б вас незгірш
Чудовна врода кадіксанки[1].
Кіс злото блиском не влива,
В метких очах нема блакиті;
Але їх промінь огріва, —
Не знайдеш зору краще в світі.

  1. Кадіксанка — жінка з іспанського міста Кадікса.