Сторінка:Павло Свій. Байки (1874).pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
Мышь.

Мышь розумомъ величалась,
Славна всѣмъ ученымъ сталась,
Бо изъѣла цѣлу книжку.
А я знававъ тоту мышку:
Такъ безъ ѣды, якъ зъ ѣдою
Съ пустовь була головою!

 

 
Заяць.

Выбѣгъ заяць зъ-за корча,
И щобъ смѣлымъ показать ся,
По вояцки хтѣвъ прибрать ся
И гукнути: „Ось се я!“
 Вытрѣщивъ очиська
 Настобурчивъ вусиська…
 „Выходь враже! ось я!“
 Ворогъ тутки вже и єсть!
 Вѣтрець листёмъ шелесть…
 А де заяць — нема!

 

 
Орелъ и паукъ.

И не вгляне око
Такъ вылетѣвъ высоко
 Орелъ.
Якъ вже въ хмары взбивъ ся,
Пышно подививъ ся
 Й сказавъ: