Коникови житя миле
Спѣвавъ весну, лѣто цѣле —
Ажь притягла и зима.
Оглянувъ ся: вже нема
Нѣ зернятокъ, нѣ листко̂въ,
Нѣ пахучихъ корѣнцѣвъ.
Якже минѣ зимувати
Та середъ пустои хаты?..
А въ сусѣдахъ була сваха
Запопадлива комаха.
Въ неѣ дѣти не голодни̂,
Повни̂ скрынѣ, повни̂ боднѣ;
А коморы якъ высоки̂
Мають хлѣба на три роки.
До куминой иде хаты
Коничокъ, да й ставъ прохати:
Ей сусѣдонько голубко!
Змилосердись моя любко,
Позычь хлѣба, бо загину.
Глянь на мене сиротину!
А позычене я вамъ
