має то там, то сям по господі і всю господу скрашає“. „А то чи весело буде глядіть на чорнобриву Маню в руках у сивого діда?“ — Точнісенько як ув „Орисі“.
Оповідання вийшло друком що йно 1857 р., а вже 1856 р. ґраф Сергій де Бальмен ілюстрував його. Виходить, що „Орися“ була вже відома в кружку приятелів перед друком.
Та ще одно: „Орися“ є доказом Кулішевої віри в „непропащу силу української нації, яка опреться всякому насильству і встане після кождого упадку“ — віри людини, яка мимо бурхливих і сумних хитань та суперечностей полишила українській нації цінну спадщину своєї кипучої й ріжнобічної праці.
Куліш жив в 1819–1897 рр. Писав поезії, оповідання, повісти, дуже багато переклав із чужих мов, занимався етноґрафією, історією, літературною критикою і публіцистикою. Приятелював із Шевченком. Вихідною точкою його невтомної праці була любов рідного слова і віра в невміручість рідної нації.
І. Б.
