сарів, судаторів, комісарів та всяких чужинцїв, або таки від своїх змосковщених братів, що добили ся якоїбудь власти над ними.
Тай сам Гребінка бачив нераз, що то справдї так дїяло ся. Його такі оповіданя дуже займали, а заразом будили в нїм співчутє і любов до кривджених селян, а погорду до таких всїх підпанків та гнобителїв народу.
Скінчивши школи, вступив до війська, але небавом полишив ту службу і став урядником, а опісля учителем в військових школах в Петербурзї. Звідси переписував ся він з українськими патріотами, що належали до Харківського кружка, а в самім Петербурзї жив в великій приязни з Тарасом Шевченком.
В Петербурзї видав він збірник своїх байок („Приказки”) 1834. р. Окрім того писав свої стишки і московською мовою та повісти з українського жити, а в р. 1841. видав книжку „Ластівка”, де помістив твори тодїшних українських писателїв. Сеся книжка дуже скоро розійшла ся межи письменними укр. селянами, бо тодї мало було книжок писаних нашою мовою. Она дістала ся до рук і нашого поета Маркіяна Шашкевича.
Гребінка умер в Петербурзї, але його тїло перевезено на Україну у рідне село.
Якими людьми представляє Гребінка українських писарів, малює найлїпше отся його приказка:
