В Парижі існує невеличке, але активне політичне угруповання „християн- соціялістів“. Група ця працює головно серед французької молоди). В результаті якогось десятка років упертої й завзятої пропаганди вдалося їй провести до парламенту на ролі депутата свого фундатора, збудувати великий шестиповерховий будинок з написом на ньому „Нова Демократія“, заснувати власний тижневий орган і навіть час від часу організовувати свої інтернаціональні конгреси з комісіями та підкомісіями.
Минулого року з’явилася книжка проф. Бюро, під назвою „La science des moeurs“. Вона дуже нагадує своїм змістом діяльність цієї невиразної що-до своїх завдань партії „Нової Демократії“, яка одного часу проголосила була розрив з папою римським з якихось канонічно-догматичних міркувань, а в останні роки визнала за корисніше для себе скласти з ним знову певну угоду.
Автор книжки іменує себе професором „вільного“ (по-простому... католицького) факультету права в Парижі; розуміється, факультет цей не слід ототожнювати з університетським факультетом у Сорбоні. Передмова змагається запевнити читача в науковості цілої роботи, обіцяючи йому об’єктивне використання творів „дітей нової думки й дітей старої традиції“. Але науковість ця не може дати ніяких результатів, коли найголовніші висновки книжки зводяться до релігійно-метафізичних тверджень, напр., заявою такого змісту: „Спостереження соціології залишаться в повітрі, коли моральні й релігійні вірування не направлять наших висновків до кращих послуг на користь колективу“ (ст. 294).
Оці, що логічно виключають себе взаємно, твердження старого католика з зовнішнім забарвленням новішого соціалізму яскраво характеризуються також назвами деяких його попередніх творів, що з’явилися в друку з 1890 до 1920 рр. З одного боку ми бачимо книжки про „Ролю професійних синдикатів“ та про „Селянина норвезьких фіордів“, а з другого — виразно католицькі — „П’ятнадцять років відділення церкви від держави“, або „Моральна криза нових часів“.
Коли додати до цих двох головних напрямків роботи французького „професора“ ще й третю його патріотичну так-би мовити манію антимальтузіянства, а до того ще й велику кількість ріжноманітних цитат та газетного матеріалу, — загальний характер його нового твору майже цілком укладеться в зазначених тут формах.
Зазначимо між иншим те, що на обгортці книжки надрукований 1926 рік, а передмову автор датував 1922, і тому зрозуміло, що в ній занадто відчувається атмосфера ще воєнних часів.
