нічого, що-б звязувало між собою ці дві частини загальної будови. Ця невдала спроба соціологічної компілятивної творчости має в собі тим меншу вагу, що метафізика релігійної морали взагалі не може входити як складова частина до науково-обробленого соціологічного методу.
Нема сумніву після цих слів, що й автор книги бажав перш за все внести свою датку на користь римської церкви, взявшись до писання соціологічних праць. І як було зазначено на початку (рецензії), в порівнянню з діяльністю партії „Нової Демократії“ провадить він свою роботу з зовнішнього боку вдало й талановито. Але внутрішній зміст, характер і результати розвідки мало задовольняють читача, що не має своїм завданням підтримувати інтересів церкви, а виключно суто наукові інтереси.
Характерна риса, яку тут інтересно буде для нас відзначити, це недовір'я й занадто критичне ставлення авторове в ріжних місцях книги до звідомлень і спостережень етнологів і подорожників у країнах примітивної людини. Це також, можна думати, один із способів зменшити значіння праці Дюркгемової школи, що бере до серйозної уваги саме цї матеріяли й інформації.
Німецька частина соціологів та етнологів, що так само уперто захищає позиції релігійної метафізики (візьмімо хоч-би журнал Anthropos), як і проф. Бюро, тримається инших думок і висилає свої власні експедиції до країн, що їх населяють люди примітивної культури, щоб з'ясувати, чи мають мешканці Огненної Земли почуття і віру в бога. Католицький професор видко втратив надію на успіх такої роботи.
Не дивлячись на всі ці внутрішні й зовнішні дефекти роботи, книжка ця знайшла досить сприятливу оцінку на сторінках ріжних фахових журналів[1] і навіть L'Année Sociologique (Tome І, fasc. 2, pp. 200 — 202), органу Дюркгемової школи, якій автор часто робить безпідставні й несправедливі закиди. Мимоволі з'являється запитання, чим з'ясувати це дивовижне явище, що рецензенти взагалі, а співробітники L'Année Sociologique зокрема так легковажно поставились до книжки проф. Бюро і не підкреслили тих хиб і в першу чергу ненауковости й непослідовности, що звертають на себе увагу навіть при першому швидкому знайомстві із цим твором.
Що-ж до Дюркгемової школи, один з адептів якої прихильно поставився в своїй оцінці до книжки, що походить фактично з ворожого табору, то це є вияв деякого занепаду цієї групи після смерти Дюркгема та серед його найближчих учнів, що загинули за роки світової війни. Сучасна група соціологів із L'Année Sociologique не була звязана безпосередньо з основоположником школи, видимо не вміє зберегти той могутній живий вогонь, яким палав філософський глибоко аналітичний мозок Дюркгемів, їй не вдалося, як ми бачимо на цьому конкретному прикладі, встановити ясних і чітких ліній для взаємовідносин з иншими групами.
Доцільно буде тут у звязку з цим сказати декілька слів і про те хибне уявлення що до нашого київського соціологічного гуртка, який працює під назвою Кабінету Примітивної Культури, що ніби то він „належить до школи Дюркгема“. Гурток наш ставиться з великим поважанням до великої методологічної роботи, що її проробили Дюркгем та його близькі учні, але наука не стоїть на однім місці, гурток наш старається використати науковий досвід останніх десятиліть, не одної Дюркгемової школи. А його вихідні пункти і його методи не в однім принципіяльно ріжняться від того, як ставив питання пок. Дюркгем і як ставлять їх тепер його учні. В наших обговореннях їх праць це зазначається доволі виразно[2].
