Акад. М. С. Грушевський в своїй книзі „Початки Громадянства“ (Генетична соціологія), 1921 р., у відділі про Українські переживання (сс. 301 — 316) не тільки подав повний огляд української, а в инших відділах книги й чужоземної літератури про організацію могутньої парубоцької й слабішої дівоцької громади, але висловив і свої власні думки з цього приводу, які дають напрямок для дальшої праці й дослідів у цій важливій для соціології галузі. „Ми бачили вище, — пише він на передостанній сторінці своєї книги, — що ся організація (оден з найбільш універсальних широко розгалужених і многообразних методів соціяльної організації) існує в ріжних стадіях родово-племінного і класового устрою, при ріжних формах подружних і родинних відносин, і мусить бути студійована цілком окремо. Такі виводи, що існування парубоцької громади, то що, свідчить про існування групового подружжя і т. д., тепер уявляються вже методологічною помилкою. Знаємо, що організація поколінних верств наростає, упадає й відновлюється в залежності від соціяльних умов, передусім від вимог воєнної оборони — бо її інтересам вона передусім служить. Без сумніву, вона відограла велику ролю в соціяльнім устрою України, про котру поки що ніхто не подумав“.
Говорячи далі про парубоцьку громаду і звязуючи її не з „весіллям і регламентацією подружжя, а з иншими формами чоловічої організації“, М. С. Грушевський наводить один інтересний і близький нам приклад: „З сеї сторони зовсім не освітлений досі епізод — наше Запорожжя, з його „куренями“, спільними вояцькими домами, з його сексуальною мораллю, засудженням родинного життя, вилученням жіночої половини і т. д. Сі незмірно інтересні подробиці, — нагадує він, — толкувались нераз як впливи західньо-европейських лицарських братств — орденів (так як парубоцька громада впливами міщанських церковних братств). Тимчасом вони повинні бути поставлені в ряд з мужеськими організаціями, такими як ми бачимо у ріжних войовничих племен“.
Українські досліди що-до цього питання згідно з думкою акад. Грушевського пішли трьома напрямками: одна група дослідувачів вказувала на аналогії парубоцьких організацій і „молодших“, або „младенческих“ братств, що засновувались на Україні в XVII в. (Бережковський[1], Сумцов, Культурн. переж.), друга — толкувала українські досвітки й вечорниці як форму „пробного шлюбу“, переходовий ступінь від комунізму й полігамії до моногамії (Сумцов[2]), або освітлювала елементи старого соціяльного життя, що поврізувались у літургічну весільну дію, досліджуючи у весільнім ритуалі сліди головних стадій у розвою подружних відносин: сумішки, групового шлюбу, матріярхальної родини, індивідуального подружжя через „умичку“ (Вовк[3]); третя група — зазначала ана-
