Історія се нїщо иньше, як тілько історія народів і держав, в яких вони проживають. Нарід є основою і первопричиною всеї людської творчости.
Хто сї річи схоче поминути або теоретично »побороти«, сей певно програє. Теорії нїколи не поконують фактів.
Противно! Ми мусимо ясно освідомити собі, що найсильнїйшим чинником в людстві є народи, бо тільки вони є творцями історії. Лиш вони творять держави, лиш вони розвивають цівілїзацію і культуру.
І тут лежить суть річи. Раз Ґете говорив про світову лїтературу. При тім не думав він зовсїм про спільну мову, противно він недвозначно зазначив, що тим хоче він всїм націям визначити їх своєрідне місце в тій всесвітній лїтературі. Ми говоримо про всесвітну культуру і знаємо при тім добре, що не є вона нїчим иньшим, як сумою всїх поодиноких культур. Бо нема иньшої культури, як тільки національна. То відносить ся навіть до тих проявів культури, які з мовою не мають нїчого спільного. Хоч як значні були все взаїмні впливи культурних народів на всїх полях штуки, так все таки поодинокі явища кождої штуки мають ще національний характер, і то тим більший, чим висше ся штука стоїть. Ґетівський »Фавст«, се найвисший і найбільш досконалий поетичний вислів нїмецького єства. Діфференціяція національної штуки у своїм вислові є так сильна, що лише деколи один нарід зумів вповнї зрозуміти другого. Ми Нїмцї часто величаємо ся тим, що вміємо втиснути ся в душу всїх народів і дїйсно не бракує
