Національне почуванє є або містичне або набуте. Так воно є в дїйсности. Цїлі два поколїня працювали ми над тим, щоби серед робітництва защіпити легковаженє для нїмецьких національних почувань. І то серед сприяючих тому зусилю обставин. І се соромно не вдало ся. З тим фактом будемо мусїли в будуччинї числити ся. Найбільше основна, найбільше вишколена і найкраще зорґанїзована соціялдемократія цїлого культурного світа в хвили небезпеки станула по сторонї вітчини.
Відкиньмо тепер всю містику і вразливість, а представмо собі ясно, що то є нація і що вона означає. Се можна коротко і вичерпуючо сказати. Після слів Отто Бауера[1] творить націю спільна мова, спільна історія і спільна доля. Наші фанатики раси підносять як найважнїйше расу. Але ся має лише підрядне значіннє. Кождий культурний нарід, як знаємо, є витвором змішаня рас. Сї три висше наведені цїхи лучать певний загал людей нерозривно разом і дають йому також певні завдання на будуче. І тому зовсїм зрозумілим є, що народи, які мають перед собою великі завдання будучности, борять ся до останнього не лише за своє істнованнє, але також за свою свободу рухів.
- ↑ Національне питанє і соціялдемократія. Відень. Людова книгарня. 1907. Твір сей є для сього питаня основний. Та на жаль він не найшов в Нїмеччинї належної уваги, здаєть ся тому, що появив ся в соціялдемократичному виданню. Коли-би появив ся накладом буржуазійним — був би певно здобув собі відповідне признаннє. Молодий учений опрацював се питаннє методою думаня марксізму. Хто науково займаєть ся національним питаннєм, не може поминути сього твору.
