ряві дійшли ми до Центральної Ради, де полк привітали її члени. Після коротеньких розмов нас виправлено на нічліг до театру „Варєте Апольльо“ на Мерингівську вулицю 200 кроків від штабу Ковенка. З піснею пішли по Фундукліївській гайдамаки. Грімко лунали співи по порожніх вулицях, радісно вітали полк рідкі стежі та українські стійки, притихли навіть невпинні стріли, а пісні про Дорошенка та руїну Січи не залишали сумніву у міщан в тому, що прийшла нова українська сила.
Дійшовши до Мерингівської, поставили коні на припонах, які влаштовано на арені цирку, що на Миколаївській вулиці і позакочували вози на велике подвіря цьогож будинку, в якому містилося „Апольльо“, а гайдамаки примістилися на долівці театру, вкритій пухким килимом; старшини, штаб та канцелярія влаштувались у льожах. Розташування забезпечено вартою і ми спокійно переспали цю нашу першу ніч у середині української столиці.
Щоби читачам цих спогадів став зрозумілим дальший хід подій, треба ранійш всього познайомитися із властивостями тих боїв, які відбувалися в місті Київі у ці дні січня 1918 року.
Головною прикметою цих боїв була повна майже неможливість провести виразно межу, по якій іде бій. Бої вибухали несподівано там, де починали стріляти на Українців інсурґенти, які просмикалися дуже легко по цілому Київі, бо Центральна Рада не розпоряжала вистарчаючими силами, щоби надійно охоронити все місто, а за увесь час боротьби не видала ані одного наказу, який дававби право її військам проводити ревізію серед мешканців Київа. Так, що в перерві бойових сутичок по тих вулицях,
