полкові, не було жадних озброєних відділів інших формацій. Також до вечора остаточно вичистили ми відтинок, від своїх і від чужих, обсадивши і Державний Банк і краї рова, що відділював будинки Арсеналу та взагалі стару твердиню від тієї частини Київа, яка звалася „Липками“. Ми увійшли в звязок з Богданівцями і тутки я особисто мав змогу переконатись, у яких жахливих, тяжких обставинах вів боротьбу цей полк.
Одначе не можна було сказати, що ми були цілковито господарями свойого району. Бо в ночі, коли я пішов перевірювати свої варти та почав балакати з одним вартовим, який стояв між Державним Банком та Апольльом, значиться позаду лінії, нас обстрілював хтось із будинку „Гінзбурґа“ (найвищий будинок у Київі) зі скоростріла. Після короткої перестрілки скоростріл замовк, а на ранок ми знайшли його покинутого в калюжі крови на бальконі пятого поверха порожнього помешкання. Тоїж ночі наша стежа мала перестрілку з кимось, що стріляв зі садочку, майже проти самого Державного Банку.
В ночі захопили большевики водопроводну стацію на Подолі та відібрали Київу воду та світло. Якби не природні криниці в театрі на Меренгівській та Миколаївській і в пивниці одного з будинків, так нічим булоби напувати коней.
Цілий день Гордієнківці перестрілювались з Арсеналом, причому найтяще було тим, хто був у залозі Школи Сліпців, бо доводилося під вогнем тягати воду через вулицю з криниці і не тільки для себе, але й для сліпих бідолах, які ані самі не мо-
