виступили та увійшли у відомий вже курінь імени Наливайка, 12. Туркестанський полк теж не залишав сумніву що до його національного складу, відділи Червоної ґвардії, Революційний Курінь та повстанські формування Білорусі та України, складені переважно з бувших російських полків. Є бриґада гармат і цілий важкий дивізіон. Всього 12–20 тисяч боєвого стану під командою б. царського полковника Муравьова.
Для наступу кинено гасло : „Дайош Кієф! Смерть Центральной Радє і єя защітнікам!“
Для пояснення треба додати, що в російських військах, після революції, увійшло в звичай давати коротеньке гасло, яке виразно характеризує мету наміченої операції.
Моє повідомлення про висліди Гордієнківської розвідки ще збільшило переполох у штабі Ковенка, який без огляду на ніч, був повний ріжних людей, проєктів, чуток одна одній суперечних. Балакали про непевність тих чи інших українських частин, про підготовку до виступу російських старшин і т. д.
Повною протилежністю була поведінка Центральної Ради та її орґанів, до яких мене викликали тієї ночі. Там підготовлювали дальшу боротьбу за своє право, розраховуючи на гірше. Ґенеральний секретар війс. справ Жуківський, спитавши мене, чи я і полк вирішили продовжувати боротьбу навіть у разі розпорошення центру на власну руку, та діставши катеґоричну, підтверджуючу відповідь, наказав мені на завтра пібрати гроші та уповноважнення на формування партизанських відділів при полку та репрезентацію Центральної Ради на місцях і познайомив мене з тими двома членами Центральної
