„Козацький сотник“ подобрів, коли почув назву гайдамаки, українську мову та визнання Центральної Ради, роспитав про склад частини і згодився навіть пустити нас на відпочинок і продати харчу під умовою, щоби гайдамаки ані пробували заводити „москальську соціялізацію“ себто той грабуйок, який провадить салдатня, бо панське майно вже не панське, а згідно з наказом Секретаріяту Земельних Справ під управою і охороною громади.
Я сказав, що миж військо Центральної Ради, й тому не можемо не виконувати її наказів.
„Козацький сотник“ видав наказ пропустити полк і провести до економії та відпустив домів свою варту.
Заки підійшли гайдамаки, сотник показав мені ті помешкання, які я можу заняти, бо в хуторі він розмістив школу, громадські установи та громадські склади, яких не можна зачіпати. З розмов я зясував собі, хто такий оцей „козацький сотник“. Це був селянин не дуже заможний — вживаючи сучасної термінольоґії „середняк“, — який перебув військову службу ще в 1902 році в Лейб-ґвардії гродненського гусарського полку в Варшаві, вийшовши звідти підстаршиною, а в світову війну не був покликаний.
Ми швидко найшли з ним спільну мову, тому він дуже охоче розповів мені та показав наслідки його „реформ“. Часу на це було, бо ми провели в Пятигірці решту ночі, а на ранок після взриву моста та залізниці, що було нашим завданням, знову вернулись і перебули там пів дня, зробивши звідтам наскок на штаб 12. кінної дивізії.
Отже в царині аґрарній сотник провів обрахунок усіх земельних наділів та провізорично, аж до
