дивізією. Тому орґанізуємо виправу до сусіднього села, де її штаб. Ведуть нас все у тій же мряці селяни. Курінь поділено на дві ґрупи, з яких одна, що йде шляхом, натрапляє на виборного команданта і на виборний штаб, які трухцем їдуть напроти нас. Штаб розброюємо та пропонуємо йому дальше „слєдовать“ пішки. Друга ґрупа захоплює в селі телєґрафічний апарат, який не встигли зняти, передає по ньому панічне донесення в штаб армії та панічні накази полкам і вертає нам назустріч.
З захопленої книжки телєґрам довідуємося, що російська армія відступає з боєм перед Німцяхми.
Ситуація ускладнювалася до неможливости. Треба було чим швидче віднайти свій провід, а тому посадивши потомлених гайдамаків на селянські вози, з добрими свіжими кіньми, які дала нам Пятигірка та привязавши до возів наші верхові коні, які вже відмовлялися нести їздців і йшли лише посідлані на випадок бою, погнали ми в напрямі на Кодню.
Сонце перемогло мряку і в сяйві випогіднілого ранку полевими доріжками котилися, віз за возом, з куняючими на них гайдамаками та попривязуваними довкола возів посідланими кіньми, що нагадували циганів, які їдуть на кінський ярмарок. Попереду як охорона їхала стежа з найбільш свідомих гайдамаків на свіжих конях „виборного штабу дивізії“.
Не пройшли ми в той спосіб і вісім кільометрів, як побачили, що перерізуючи нам шлях з південного-заходу на північний-схід тягнеться довга кольона з гарматами, що йде таки в доброму безладді, але на швидки трухцем (бігом).
