ські професіональні союзи“, в яких не було професіоналів, тільки самі „прапорщики“ та воєнні старшини. Революційні партії будували свої твердині по частинах: так 2 Туркестанський полк був під впливом аґітації С-Р-ів, 12 Туркестанський під впливом большевиків, 25 Сибірський і 32 С. Децький і т. д.
Але всі ці напрямки рішучо відмахувалися від Українців та їхніх змагань, називаючи це мазепинством, ножем у спину революції, „ізмєной родінє“…
Большевики молили не робити вилому в їхній програмі: „бо самоопредєлєніє вплоть до оддєлєнія“ має наступити негайно по захопленні ними влади, тому просили почекати до тої пори і покищо їм допомагати.
СР-и переконували, що Всеросійські Установчі Збори, в яких більшість обовязково буде належати до їх партії, ухвалять безумовно волю всім народам Росії, але до того часу просили остати в загально російських рядах, допомогаючи своїми багнетами СР-ам.
В той час загального розкладу тільки ще Українці творили виїмок; в них не було ще тоді поділів, які губили російську армію; вони ще тоді уявляли собою єдиний національний колектив; їх старшини з відразою ставились до всяких „офіцирських союзів“ і працювали тільки в своїх українських гуртках за одно зі своїми рядовими і тільки ця їхня національна єдність була для одних большевизмом, для інших контр-революцією.
Носити це ярмо надокучило і в кінці червня нотуємо вже перше відокремлення Українців в окремий курінь у 25 Туркестанськім полку, де коман-
