а працюючи в комітетах і в штабі, бути поінформованим в усіх чисто російських справах.
А тут швидко посувалися події. На фронті йшло братання з Німцями. Прийшли мирові переговори, які велися майже кожним комітетом на власну руку, а в яких довелося й мені взяти участь, як експертові при делєґації Комітету 7 Туркестанської дивізії.
На скільки цей епізод пояснює взагалі відносини на фронті, а головно дає певні дані про трактування справи з боку німецького командування та його поінформованности в українському русі, доцільно буде згадати і про нього, тимбільше що з тими німецькими чинниками, з якими я зустрівся на російському фронті, довелось мені ще раз зустрічатися вже як з нашими спільниками у 1918 році під час операцій між Лубнами та Полтавою.
„Савєт раб. і сал. дєп.“ заволодівши армією та призначивши „главковерхом“ — „прапорщика“ Криленка видав наказ: шукати замирення з Німцями і почати пертрактації, до яких були уповноважнені навіть сотенні комітети.
На підставі цього розпорядження виборний командант 12 Туркестанського полку Жидаєвський, „прапорщик“, (потім провадив свій полк на Київ у рядах армії Муравьова) відправився до Німців із двома рядовими та побувши там два дні, прислав одного з вояків із запискою, що Німці радо почнуть пертрактації та на другий день після одержання через нас цієї записки, вишлють ранком делєґацію на наш відтинок на правому крилі дивізії та вимагають висилки відповідної делєґації з нашого боку, в якій мусить бути обовязково якийсь старшина ґенерального штабу.
