Сурмача прикликано, а білий прапор заступлено чистою онучою одного з товаришів стрільців із ровів… Так „технічно вірно“ оборудована делєґація пішла за дроти.
Сурма заграла „отбой“, що означало для російської армії припинення вогню.
Ледви зявився наш імпровізований прапор поза окопами, як на цілому просторі німецьких ровів, на скільки око сягнуло, забіліли прапори. На верху окопів не було видко ні одного вояка з німецького боку, з російського-ж боку вилізло на гору все, що жило.
За хвилину після того, як показались маленькі білі прапори, висунувся з німецької сторони на протилежному боці і великий білий прапор, а з ним вийшов гурток з пятьох-шістьох людей, які пішли в наш бік. Вони поволі наближувались, обходячи водяні калюжі, вкінці їх відділював тільки вузенький але глибокий рівчак.
З німецького боку був репрезентований один старшина і пятьох рядовиків. Старшина був в одягу штабовця, але не ґенерального штабу, на що я негайно звернув увагу голові російської делєґації.
Не переходячи рівчака, німецький старшина чистою російською мовою запитав, чи є в російській делєґації старшина ґенерального штабу (російська армія тоді вже зняла всі відзнаки, уважаючи їх антідемократичними і в сірій масі нічого не можна було розібрати).
Товариш Сташков з ляконічним „вот“ ткнув мене пальцем у груди та негайно спитав — чи є з нінімецького боку також старшина ґенерального штабу. Але Німець не звертаючи на нього уваги запитав про моє прізвище та імя по батькові і тільки опісля
