ком тяглися зі заходу Українці Туркестанської дивізії, над якими розвівалися жовтоблакитні прапори.
Опівдні 18. XI. надтягли й останні сотні сибірських Українців, що не здужали прорватися крізь ворожий 25. Сибірський полк та мусіли відходити поуз залізниці.
Вкінці полк зібрався і пішло горячкове його впорядкування; бракувало всього: возів, коней, грошей, їжі і не було надії, що покорений силою комітет III. Сиб. корпусу дасть все добровільно. Почалось заосмотрювання полку. На стації Осиповщина була база III. Сибірського корпусу та магазини. Провірено варту, а коли показалося, що вона стоїть погано, змінено її українською. Недалеко стації були розташовані дві полеві хлібопекарні, з яких одна вже не працювала з браку робітників. Полк узяв її під свою управу та почав обслугувати своїми робітниками.
Коли командант полку приїхав до штабу штурмовиків та переконавшись, що вони цілком розкладаються й дезертирують та що їхній штаб не буде нічого мати проти експропріяції обозів, — 19. XI. зробили „атентат“ та без бою видістали необхідні вози.
На 24-го XI. закінчили реєстрацію козаків та старшин полку. В реєстр затягнули 126 старшин 621 підстаршин і 2.986 козаків. В полку не було жадного лікаря, так що місця лікарів довелося обсадити „фельшерами“ та навіть фельшерицями“. Кадрових старшин російської армії з передвоєнними кваліфікаціями не було ні одного, крім команданта полку.
