маний на глиняних стовпцях, які як колюмни ділять кімнату на два переділи, менший, де постелено піл для спання цілої родини та більший, де стоїть стіл і примітивні лави; в кімнаті для спання немає з правила вікон.
Що найориґінальніше в білоруських хатинах, то їх освітлення. Уявіть собі, що зі стелі, посередині кімнат, спускається щось подібне до труби (резонатора грамофону) ширшим отвором до долу; під цею трубою, на чотирьох ланцюжках завішена залізна дощечка зі загнутими закрайками. На цю дощечку кладуть соснові чи ялові, добре висушені корінці, які й запалюється. Невеликий дим, що йде від цих корінців, вилітає в трубу, якої верхній вузький отвір йде в комин. Корінці дають ясне біле світло подібне до світла ґазового, а одночасно добре прочищують в хаті повітря. Запах від тих корінців теж доволі приємний.
Повитання чужинців, які заходять до хати, теж надзвичайно ріжне: щиро вітає їх Литвин, з великою повагою, але не дуже радо приймає їх поліський шляхтич; по східному, мило їх приймає Ліпок і вовком дивиться на них Білорусин, хоч і витає їх звичайним привітанням. В глухих селах, у Білорусів, нічого не купиш, бо вони звикли продавати тільки жидкам, завжди одним і тим самим, які приїздять до них врядигоди з містечок та міст. З іншими не уявляють собі можливости торгувати так, що доводиться брати самому необхідне та потім давати по оцінці гроші, які Білорусин приймає з подякою не числячи, але все не погоджується продати що небудь, кажучи, що не знає скільки воно коштує, як його продається і т. д. Інші нації цього району
