Москалі приїхали на бричці та чіпляються до розмови: що з ними робити маємо?“…
Залізничник почувши те підскочив до вікна та вже по українськи сказав: „Цеж оці комітетчики трикляті! То значить ви справді Українці?“…
Дальшу розмову годі було продовжувати, бо увійшло пять вояків, з яких один звернувся до мене по документи. Та я не дав йому опамятатись і відвів його в бік починаючи тоном старшини розпитувати про настрій залоги, здатність її боротися проти Українців і на решті витягнув посвідку, що я приділений до комітету III. Сибірського корпусу для звязку з українською радою, яку то посвідку я одержав, коли мене викликали в комітет. Потім запитав я „товарища“ о документ, а цей виявив, що він є головою комітету залоги Олевська.
Тоді я розповів йому нісенітницю про те, що я ніби то висланий зі складу II. армії з кінним відділом переслідувати Українців і що вони кожної хвилини можуть підійти до Олевська. На моє велике здивування товариш відповів, що вони мають зі Сарнів наказ мати позір на північ, бо звідтам мають пробиватись Українці, але здивувався, що в депеші нічого не було про кінний відділ. Нарікає на те, що його вояки принціпово не хочуть ні з ким воювати і що держаться купи тільки милістю божою.
Я просив його, щоби заохотив та підніс на дусі залогу, а також щоби скликав мітінґ, на що голова згодився і негайно виїхав зі всім комітетом у місто.
Поки він був відсутний, той-же залізничник поміг мені перебалакати з українським комісарем ст.
