Таким же скаженим був і розгін праці гайдамаків: догляд за вантаженням майна, поміч населенню, ревізій приходячих потягів, постійне поготівля проти Сарнів та демобілізованих „ополченців“ і т. д. Все те страшенно томило і денервувало гайдамаків, які щойно виконали важкий перехід, щойно вирвались із хаосу боротьби на фронті.
Від 13. до 15. відправлено 7 потягів, із яких два зі зброєю до Київа, впорядковано міліцію та козацтво в районі 25 кільометрів довкруги Олевська, збільшено число верхових до 52, переведено перезброєння полку, — а все те зроблено без жадних вказівок із Київа, куди ми офіційно донесли про свій прихід вечером 12.I. окремою депешою.
Ця горячкові діяльність спричинила зменшення стану полку. Біля 30 гайдамаків виїхало 3 потягами, як провідники та варта, 5-х захоріло на тиф, на червінку — наслідок перевтоми та недоїдання — 10 лежало в горячці в полковій лічниці, а двох гайдамаків дезертувало (оба з Камянецького повіту).
Ранок 15-го січня приніс знову трівожні вістки про Київ. Командант Коростеня передав, що він дістав наказ відправити скільки можна козаків у Київ, але його Полуботківці вважають необхідним виконувати завдання удержання Коростеня, — тому він непевний у виконанні наказу про виїзд до Київа і не може його видати.
Коло 3-ої години гайдамаки, що виїхали з останнім потягом набоїв, донесли, що їх не приймає ст. Святошин, тому вони спинились у Малині та що з боку Київа чути гарматні стріли. За годину донесли залізничники, що по їх відомостях у Київі бій. Кого — з ким? невідомо.
