Жонатий притяв ся, Раптом обізвав ся: Ту нєма каденсу! А той усьміхнув ся, Боком повернув ся: — Шукай, каже, сенсу!
Питаєть ся біскуп раз Шляхтича старого, Чи часами він не пє Богато хмільного. А той каже: Чему нє? Раз сє так напілем, Же — чи вєжи біскуп пан? Аж сє забрудзїлем! Він то правду говорив, А тому й нелюбо. — Овва! каже: якжеж ти Мувіш, серце, ґрубо! — Цо за ґрубо? каже той: Повєм біскупові, Же нє може ґрубєй биць, Як муй Бартко повє.
