Ця сторінка вичитана
НЕ ПОРОЗУМІЮТЬСЯ.
(ОПОВІДАННЯ).
 |
|
І.
„Дочекався я свого сьвятонька.
Виряжала в сьвіт мене матїнка…
— Видиш, сину мій, як працюємо?
Видиш, сину мій, як горюємо?
Та не всї ж, як ми, в землї риються:
Може, є такі, що і миються.
Як знайдеш таких, милий синочку,
Простели себе, як рядниночку.
Чоло с похилу не поморщиться,
Спина с похилу не покорчиться,
Спина с похилу не покривиться,
За те ступить пан і подивиться.
За те ступить пан на покірного
І прийме тебе, як добірного.
І с панами ти привітаєшся,
С полем батьківським роспрощаєшся…“
Перечитавши цї вірші, студент Андрій Іванович Лаговський осьміхнувся, бо щось ізгадав. Він стояв коло столу, перегортав свої листи, записки і всякі другі шпарґали, тай усе, що непо-
