Панї Ауда, оперши ся на руцї Пилипа Фоґа, приглядала ся з зачудованєм сїй крикливій юрбі, а Фікс пішов спитати одного з сусїдів про причину сего бурливого збору, коли нараз проявив ся сильнїйший рух. Оклики „гурра“ змішали ся з проклонами. Держаки від хоругов стали тепер оружем і вже не долонї, але кулаки видко було довкола. З задержаних возів і омнїбусів посипав ся град кулаків. Що було під рукою служило до киданя; чоботи і черевики лїтали у воздусї, а навіть здавало ся, що кілька револьверів змішало свій гук з голосами товпи.
Галасуюча товпа наблизила ся до сходів і втиснула ся на перші ступнї. Не було сумнїву, що одну партию відперто, але зрітелї не могли пізнати, чи горою був Мандібой чи Камерфільд.
— Я гадаю, що найлїпше буде єсли ми уступимо ся звідси, — сказав Фікс, котрому залежало на тім, щоби єго „пташок“ не попав в яку біду, або щоби єго не побили. — Єсли тут бесїда про Анґлїю а нас пізнають, то зле вийдемо!
— Анґлїйский горожанин… — відповів Пилип Фоґ.
Але він не міг вже докінчити. Страшенний крик понїс ся з тераси: „Гурра! гоп! гоп! за Мандібоєм!“ кричала товпа виборцїв, що надійшла на підмогу і напала з боку на сторонників Камерфільда.
Пан Фоґ, міс Ауда і Фікс опинили ся між двома огнями і не могли вже утечи. Ся людска навала, уоружена зелїзними палицями і боксерами не знала запори. Пилипа Фоґа і Фікса, що стояли на охоронї молодої женщини штовхали з усїх боків. Фоґ, флєґматичний як все, хотїв боронити ся кулаками, але се нїчого не помагало. Якийсь височезний, широкоплечий хло-
