Пять мінут пізнїйше всї три наблизили ся до хати, при котрій була перегорода, окружена високим частоколом. В хатї мешкав Індиєць, в загородї слон.
Було се зьвіря на пів освоєне, котре властитель виховував не до тягарів, але до борби. Длятого розпочав від зміни вдачі слона, з природи лагідного, так щоби єго довести постепенно до нападу скажености, званого по індийски „муч“, а то годуючи єго три місяцї самим цукром і маслом. На щастє пана Фоґа, слон розпочав недавно науку і „муч“ ще у него не проявив ся.
Кіуні, — так називав ся слон — міг так як і єго товариші, відбувати далекі і скорі подорожи і длятого в недостачі иньшого верхівця рішив Фоґ єго ужити.
Але слонї дорогі в Індиях і стають ся що раз рідші. Самцї, бо лише они пригідні до борнї в цирку, незвичайно попитні. Освоєні, не розмножують ся, отже не можна їх дістати хиба на ловах. Длятого їх дуже цїнять і коли пан Фоґ запитав Індийця, чи не віднаймив би єму слона, сей рішучо відмовив.
Пан Фоґ наставав і жертвував за винаймленє величезну суму, бо десять фунтів за годину, відтак двацять, вкінци сорок. Паспарту аж підскакував за кождою підвижкою. Але Індиєць не дав намовитись.
А однако була се гарна сума! Припускаючи, що слон потребував би пятнайцять годин часу, щоби перебігти до Аллагабада, то властитель дістав би за се разом шість сот фунтів штерлїнґів (звиж 6.000 зр.).
Тодї предложив Пилип Фоґ Індийцеви цїлком спокійно, щоби продав слона і давав єму відразу 1.000 фунтів.
Індиєць не хотїв продати.
