нювалися з території Лону й разом з донцями. Перебування Азова у козацьких руках з червня 1637 р. по травень 1642 р., до чого запорожці доклали неабияких зусиль, робило вихід до моря вільним. Українське козацтво, шо вже із середини XVI сг. розглядає Дон як запасний шлях до моря, тепер повністю зосереджується на використанні сприятливої нагоди. Азов стає опорним пунктом для здійснення акцій проти мусульманських сусідів.
В зв язку зі спільними походами постає у джерелах і К. Бурляй. Власне, він іде протореним шляхом. З Доном були тісно пов язані такі непересічні постаті як отаман Шило, І. Сулима, Т. Трясило. Безпосередньо перед К. Бурляєм морський похід донських козаків очолював один з ватажків повстання 1637-1638 рр. Д. Гуня (1640). У 1642 р. спільним походом керував колишній реєстровий полковник, учасник цього ж повстання Іван Боярин. Генерацію майбутніх соратників Б. Хмельницького, окрім самого К. Бурляя, репрезентував І. Богун. Розбійництвом на прикордонні займався й С. Забуський.
Коли К. Бурляй з явився на Дону, достеменно невідомо. Але в липні 1640 р. він слідом за Д. Гунею очолив черговий морський похід донських козаків, шо саме по собі аргументовано свідчить про визнання сучасниками його військових здібностей. Доволі детальні відомості про цю акцію повідомляли до Москви валуйський воєвода Федір Голенишев-Кутузов та його воронезький колега Мирон Вельямінов. У свою чергу вони спирались на свідчення вихідців з Азова відповідно донського козака Андрія Федорова і сина боярського Тимолу Каширинова.
Похід розвивався за сценарієм, котрий нагадував перебіг походу, шо ним керував Д. Гуня. Двадцять шість чи сім козацьких човнів (з Д. Гунею було двадцять три) вибралися з Азова й безперешкодно дійшли до Керчі. А там на них чекала турецька флотилія, напевне, та сама, яка перед цим перего-
