БУНТ МАТЕРІЇ
Клітина животворча матерії тугої,
Що ускладнила неясне своє хотіння,
У віддаль одійшла в такую далечінь,
Що звідти в силі споглядати
Той згусток, звідки виникла сама,
Що уясня собі свою глибоку сутність
І промінь кидає в бездонну сивину,
Куди спускаються глухі ступені,
До клітки кволої медуз —
У той сирий і первозданний студень.
Клітина мозку чоловіка —
Та верховина, де маяк світляний
Сліпучі смуги проміня пускає
І бачить, що́ вони проткнули
Голками гострого проміння.
Тремтіть, мої клітини,
Поки яркі процеси
В хемічних рухах ваших не погасли.
Хапайте, всмоктуйте великую свідомість,
Тремтіть пожадливим пізнанням
На весь солодкий всесвіт.
Він висунув вас тут представниками
Своїх великих механічних сил.
Але розкол матерії повстав такий великий,
Що вже мої клітини роблять опір,
