Доторкнись до неї — то іржа болюча,
Мов проказа бура, її вкриє тіло.
За надмірно-хворобливу пристрасть
Вона болями й тоскою платить.
А краса стискається і бухне
В її персах — пупляху тугому,
Щоб чекання млосне розірвати
У могутній ароматний заклик.
І в потокові тому труйному
Упаде на постіль голова безсила,
І уродиться продовженого роду
Насінньова зав'язь — ціль природи.
