Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

106

груди і потяг до себе. Женщина несамовито закричала, а дядько так і зайшовся реготом:

— Ги-ги-ги!… Це не те, що моя сухоребра Гапка!… Ги-ги-ги!… Ех, мармеляда, а не баба!…

Десятки кострубатих рук цікаво потяглися до женщини, а вона вже не стояла гордою й неприступною, а злякана й криклива, як і кожда жінка, коли силоміць роздягають і оглядають. Дебелий парубок, з посоловілими очами й оздутими ніздрями, шарпнув її до себе і схопив по половині. Зелений вихопив шаблю і влетів у залю. Слідом за ним і Проць. Пяні не зразу намітили його і, неперестаючи галасувати, товпилися навколо парубка з женщиною.

— Собаки! — крикнув Зелений і його шабля блискучою гадюкою впялася в плече парубка.

— Собаки! — і шабля блиснула ще раз і ще раз.

— Отаман! Отаман! — загаласували пяні і кинулися в кутки.

На підлозі лежав скрівавлений труп парубка, а поруч нього сиділа півнепритомна женщина.

Зелений озирнувся навколо себе і, побачивши зарослого чоловічину з Видубецького, який все ще сидів за столом, спитався:

— Що за женщина?!

— Хазяйка… — сказав той ледве чутким голосом і враз заплакав: — Я не винен… Я їм казав відступитися від зла, а вони…

— Геть звідси! — коротко крикнув Зелелений. — Собаки ви, а не повстанці!…

В той час женщина схопилася й кинулася до Зеленого. Плакала і кричала:

— Розбійники!… Вломилися в хату, як вертеп який!… Я всю війну прожила, а таких не бачила… Я вдова по адвокатові… У мене комісари ручку цілували, а ці хами, ці мужики, ці розбійники…

Схопилась за груди і, як божевільна, крикнула:

— Розбійнику! Коли ти старший між ними, так забери їх від мене, а сам зістанься!…

— Годі! — крикнув Зелений. — Не розбійники ми і не розбої прийшли сюди чинити!… Скажіть, хто користується цим усим добром?…

Повів рукою навколо себе і спинився поглядом на женщині. Та якось чудно зігнулася і відповіла:

— То все моє…

— В неї син комісарствує… — промовив зарослий чоловічина. — Через те ми тут і зібралися…

Зелений повернувся до Проця:

— Поставте коло воріт варту, а цих всіх спишіть і завтра-же під товариський суд.

— Слухаю, пане отамане!…