Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

120

ства і не вірили йому. Тепер-же часи змінилися і в перших рядах борців ідуть селяни, — ті самі селяни, які можуть не тільки руйнувати, але й будувати. І згадував він Голосіївський ліс під час першого свого наступу на Київ і марив ним знову і вірив, що вже не далеко той час, коли на вулицях Київа непереможно і раз на завжди гордо замають прапори визволеної України.

— Тільки-б єдність була!… Тільки-б єдність!… — говорив сам до себе і, думаючи нові думи про цю саму єдність, уже не хотів чути ні найменшого шуму.

— Христос, коли мав зявлятися десь перед народом, ходив молитися десь на самоті… — виринала в його голові одна думка.

— Ну, то був Христос, пророк, сам Бог, а ти що таке?… — виринила друга думка. — Ти мужик, бунтовщик і тільки…

І боючись сам себе, він забірявся до тих старих руїн, де любив бувати ще в свому дитинстві. Виймав з кишені „Маленького Кобзарика“, з яким не розлучався ніколи, і читав знайомі рядки:

„Возплач, пророче, сине Божий,
І о князях і о вельможах
І о царях отих, і рци:
На що та сука, ваша мати,
Множила ваш рід проклятий?…“

Часами зупинявся і думав:

— А тепер?… Скільки тепер сліз і крови на нашій праведній землі!…

Повстанці між собою говорили:

— А наш батько за всіх думає, тільки що то видумає він?!…

Після відомої розмови з Супонею, щось на другий, чи третій день, прийшли вісти з двох боків: посланець Ангела привіз повідомлення, що білі йдуть на Київ великим півколом, один кінець якого вже обперся на Ніжин, а другий підходить до Черкас; посланець штабу армії Республики, привіз наказ підняти всі села і, як що можливо, посуватися просто на Київ. Фронт реґулярної армії був уже коло Козятина і треба було негайно вдарити на тили ворога. Фронт військ Республики витягнувся клином в напрямку Київа, не маючи за собою ніякої бази, крім Жмеринки, а тому всі надії покладалися на моральний бік справи, себ-то на взяття Київа. І Зелений це зрозумів відразу і то ліпше, ніж розумів це командуючий фронту ґенерал Кравчик, який по всім ознакам своїх оперативних дій, притримувався одного такту — швидкість натиску, без усякої уваги