122
має знаходитися в мому ближчому резерві, щоб в кожду годину можна було мати зносини і давати роспорядження.
По вступі в місто, товариш Супоня має взяти на себе обовязки начальника залоги й заопікуватися охороною ладу та спокою, до вступу в місто реґулярної армії. Я-ж негайно зі всіми иншими переходжу на Лівий беріг і загорожую дорогу білим…
— Чи не занадто багато ми берем на себе? — сумнівно запитався Проць. — Нас можуть почислити за бунтовщиків…
— Бунт, як що він до діла, не зашкодить тім, що богато думають про себе, а забувають про все инше… Про це ми зараз повідомимо ґенерала Кравчика і спитаємо його, коли саме починати… Ми-ж повинні бути готовими на кожду годину…
— А я як? — спиталася Маруся.
— Почекайте! — зупинив її Зелений. — Мусимо все по черзі з'ясувати… Значиться, товариші, ви погоджуваєтеся зі мною?
— Безумовно! Що й казати?! — в один голос відповіли всі.
Тоді він повернувся до Марусі і сказав:
— А ви, товаришко Марусю, сьогодня-же йдіть зі своїми хлопчаками і Пилиповими босими сотнями під Хвастів.
Мусите зіпсувати залізницю і зробити де-кілько нападів на тилові установи ворога. Цим ви його стероризуєте на самому фронті і позбавите боєздатности. Головне ж ваше завдання: як мога більше поставити на ноги людей і стежити, щоб не напали на нас із заду. Для того ж, щоб спантеличити ворога, досить буде вам розбититися на шість — сім окремих відділів.
Маруся слухала його і почувала себе ніяково в тім новім положенню, але в глибині душі клялася зробити все, що тільки дозволять її сили, не жалкуючи свого власного життя.
Вже смеркалося, як скінчилася нарада і тиха літня ніч повільно опускалася на ліси й поля і легким диханням своїх широких грудей пестила розгорячені лиця самотніх вершників, які роз'їхались по всіх шляхах і дорогах з табору мужицького вождя Зеленого, щоб сповістити всі села про те, що вони на передодні великого здвигу земних сил…
— Ну, як? — спитався Зслений начальника розвідки, яка тільки-що повернулася з під Голосіївського Лісу.
