11
нагадував гадюче лушпиння, вона сіла на лаву і гірко заплакала...
Прийшов Данильцьо і стрівожено кинувся до неї:
— Чого плачете, мамусю?!
Ще гірше заридала і, тяжко хлипаючи, сказала:
— Книжки твої спалила, он що!...
Прожогом кинувся до печі, а там тільки попіл. Схопився і став таким, яким не був ніколи. Кулаки стиснув, випростався, а очі так і горять. Не сказав, а заревів:
— У-у-у... прокляті!...
Ніколи ще вона не бачила його таким, і ніколи ще не чула від нього таких слів, а через те й не зогляділася, як вхопила залізну коцюбу і вдарила його просто в зуби. Він тільки похитнувся, але не впав, а закривши рукою окрівавленого рота, помалу, гордо так, вийшов з хати і пішов кудись...
Розлючена Оксана заметушилась по хаті, не знаючи, що робити; їй було не то соромно, не то жаль, що вона його так ударила, але, разом з тим, була вражена його словами і сама до себе обурено говорила:
— Правду казали люде, шо це до добра не приведе!... От, так воно й є!... Не приведе!...
Метнулася до печі й стала розбивати попіл, щоб і сліду не лишилось ніякого... Довго розбивала і аж на порошок стерла його. Забрудилася, стомилася й ослабла. Вийшла в сіни, сіла на порозі і стала ждати Данильця. Ждала так до полудня, — не прийшов. Після полудня посилала малого Олексу шукати його, — не знайшов. Вечером злякалася вже і сама шукала, але дарма...
Тільки вже аж на другий день він сам прийшов до дому. Лагідний і тихий, підійшов до матері, поцілував її в руку і сказав:
— Вибачайте, мамо! Я не про вас, а про їх сказав так!...
Показав рукою на вікно і сумно всміхнувся. І коли всміхався, то Оксана побачила, що в нього нема одного зуба.
— Дитино моя! — заплакала вона. — Хібаж я винна?...
Малий Олекса, який у той час стояв коло порога дивлячись на матір з під лоба, понуро сказав:
— Мама завжди спершу роблять збитки, а потім плачуть... Добре вам було, як вас татко били?...
— Ой, дітки мої, дітки... — тільки й сказала Оксана.
Затихла...
І стало тихо в хаті. Тихо, аж сумно. І ця надзвичайна тиша трівожила серце Оксани до того, що вона не могла навіть спати в ночі. Трівожилася, що не знала, де був тоді Данильцьо, як пішов з дому і тільки вже від людей довідалася, що він ходив до Дніпра і цілу ніч блукав по
