17
— Як то так? Нам вчитель у школі казав, що революцію Жиди видумали для бунту…
— Ні, дитино! — поважно промовив Данило. — Революція не для бунту робиться, а для того, щоб не було панів і мужиків, а щоб були тільки люди…
— І ми також? — схопився Олекса.
— А тож як?! — майже крикнув Данило.
— Звідкиж ти про це все знаєш? — цікавився Олекса.
— Селянська Спілка тут є… Я там чув…
— А мамі про це можна сказати?
— Ні, дитинко! — твердо промовив Данило. — Не кажи нічого мамі… Нікому не кажи… Треба мовчати… Це тайна справа…
— Для чого тайна?…
— Для того, щоб пани про це не довідались…
Затихли. Кождий щось своє думав. І знову заговорив Олекса.
— Вчитель розповідав нам про Тараса Шевченка, який також змагався з панами.
Данило хитнув головою:
— Знаю! Він для нас і заповідь свою дав…
— Яку?
— Сказав: Борітеся — поборете!…
— І це правда?…
— Правда…
— А звідки ти знаєш?… Також, може, з теї спілки?…
— Ні! Просто з життя!…
— Так тебе життя вчить? — цікаво зазирнув в очі Олекса.
— Егеж… — лагідно відповів йому Данило і чогось всміхнувся.
Знову затихли. Знову слухали дощового шуму за вікном і знову заговорили.
— А наша мама дуже бідна? — спитався Олекса.
— Як і всі селяне! — сказав Данило.
— Алеж вона краща від усіх людей на селі…
— То тільки для нас вона така гарна… Є люди ще кращі від неї…
— Ні, не має! — рішучо заперечив Олекса. — Як я був у церкві, то бачив таку на образі…
— А й справді! — якось загадково скрикнув Данило і враз чогось замислився.
Перед його очами стала передвічна струнка й чорнява Марія Єгипетська, одягнута в селянську свиту і прибрана в гетьманську шапку, яка стоїть у „бабнику“. — „Щоб так очіпок, то булаб зовсім схожа“… — думав про себе Данило. Потім раптом схопився:
— Не знаєш, куди пішла мама? — спитався Олекси.
— Казали, що зайдуть до дячихи! — відповів той.
