Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

41

Данилові він рішучо не сподобався. Не сподобався не тільки характером своєї розмови, яка в свому тоні мала щось спільне з розмовою Онуфрієнка підчас першої зустрічі з ним, але й не сподобався він ще й тим, що з перших-же слів став зменшувати значіння свого товариша і так звисока дивився на його поступовання. Своїм чулим селянським серцем він зрозумів відразу, що й у самій партії не без гріха, що й тут нема ладу і провадиться дрібязково боротьба одиниць. Слухаючи, як студентик „критикував“ Онуфрієнка, називаючи його „партійним компромітатором“, Данило думав: — „І чим він ліпший від сина трипільського урядника Стьопи? Цікаво було-б знати, щоб він робив, як би так Онуфрієнко не пустив його на партійні збори, як то було зі Стьопою… Чи не такі самі були-б результати?“… Як виявилося пізнійше, то його думки були цілком правдиві, що він нераз згадував.

— Такі революціонери, як Онуфрієнко, нагадують мені зірваного з привязі коня, якиий, задерши хвоста, летить не знаючи куди… — говорив студент.

— Мені тепер хоч яке небудь місце… — сказав Данило, скорше відповідаючи своїм думкам, ніж до студента.

— А!… Он воно що!… — простягнув студент, розглядаючи Данила. — Ну, да… Звичайно… Що-ж…

Але в той час у двері хтось постукав і сторож побіг відчиняти. Студентик схопився і одійшов на бік. В кімнату жваво вскочив якийсь худий чоловік, в якому Данило відразу взнав Онуфрієнка.

— Товаришу! Земляче мій! — радісно скрикнув він, побачивши Данила.

Схопив його за обидві руки і став трясти.

— Що, викрили? — питався з сумом.

— Так! викрили…

— Зовсім?

— Ні! Кінці заховав… Труси робляться…

— Ага!… Так!… А пашпорт маєте?…

— Маю.

— Покажіть!

Данило вийняв з кешені пашпорта і подав Онуфрієнкові.

— Ага!… Так!… Зелений, значиться, з чим і поздоровляю…

— Поневолі позеленієш… — промовив Данило.

— Нічого! Нічого, товаришу!… Якось то воно буде!… Не турбуйтеся!… Білявий студентик ходив по хаті і винувато всміхався. Скориставши з моменту, що Онуфрієнко вибіг на хвилинку до другої кімнати, він підійшов до Данила і участливо сказав:

— Познайомимся! Я студент медик Микола Кононенко! По партійному — Конько.

Данило простягнув руку.