68
вони негайно збіралися у лісі, коло руїн старого палацу, звідки мали роспочати наступ на містечко. Перед тим, як братися за діло, він вже давним давно оглянув місцевість і вибрав для себе відповідні місця для позицій, на випадок ворожого нападу з Дніпра.
В полудень була нарада комітету, вечером стали сходитися повстанці, а до ранку вже не тільки Трипілля, а й уся волость була очищена від ворога. Данило, наступаючи на Трипілля з трома сотнями дядьків у свитах і кожухах, навіть і не думав, щоб йому так легко вдалося подолати тих дві сотні сердюків і сотню німців, які складали собою залогу Трипілля. Однаково, як тільки заторохтіли на трипільських горах, ще заздалегідь заховані кулемети і, коли одночасно гримнули з лісу гармати, в містечку счинився такий переполох, що й нікому було думати про те, щоб своєчасно дати одсіч і на ранок коло волостної управи розгортався повстанчий прапор, а вулиці містечка аж кишіли від селянських кожухів. По складах, зупиняючись і обговорюючи кожде слово, читали відозву „товариша Данила“, яку роздавали людям повстанці. А Данило писав мало, але зате просто і ясно:
„Товариші Селяне! Кричіть усім від хати і до хати, що вже настав великий час росплати. Вставайте всі боротися з панами, щоб недіждали, кляті, більше править нами! І Слухайте ви всі, як де лиш вдарить дзвін, то там не може буть страшних тюремних стін! Ідіть старі й малі за Землю й Волю, попробувати сил на своїм ріднім полі! І зміцнюйте в борбі селянську силу, яка змагається за проводом товариша Данила“.
І покотилася луна визвольних голосів по хуторах та селах і повстало все, що виросло з родючих чорноземів і рушило слідом за товаришом Данилом, який йшов у перших рядах свого славного повстанчого лицарства і нещадно громив ворогів свого краю, віддаючи їм і за смерть Онуфрієнка, і за смерть брата свого Олекси, і за те все, що тільки коли заподіяли злого мозолям чесним…
Очищаючи від ворога село за селом і посуваючись все вперед і вперед в напрямі Київа, він через якийсь час уже був під Голосіївським лісом, тим самим, де колись вперше прилюдно виступив зі своїм словом і де вперше відчув жах невинно пролитої крови свого товариша.
Стоючи в замерзлих шанцях і пильно вливляючись в гущавину ліса, де сиділи насильники з їх прибічники, він думав про те, щоб як найскорше підсунулося ліве крило фронту, на якому були Галицькі Січові Стрільці і тоді одночасно вдарити просто „на баґнети“. Тяжко було йому тримати на собі майже всю ворожу силу, але, стиснувши зуби, кріпився і навіть не думав про те, щоб відступати…
