70
з місця і посунулись вперед могутньою стіною, ворог невстояв і кинувся втікати… Як у сні, перебіг Данило знайомий ліс і перед його очами з'явився сам старий Київ. Радісно й привітно горіли золоті маківки святої Софії, а за ним лава за лавою суне безліч сірих світ і рудих кожухів. Здавалося, що сам чорнозем котиться на ворога загрожує загорнути своєю масою навіть саме місто. Простягнув шаблю в напрямі міста і скрикнув: „Хлопці, вперед! Слава!…“ і зашуміло, заревло і двинуло вперед з нечуваною силою громове — „Слава-а-а-а-а!… Слава-а-а-а-а!…
…На вулицях Київа гордо замаяли повстанчі прапори…
Зголоднілий за час повстанчої облоги Київ, радісно зустрічав перші селянські вози з харчами, які цілими валками стали прибувати на базари. Першими такими возами були: сорок возів з хлібом, які прибули з Трипілля в дарунок київським робітникам. Данило дбав про цільність справи і хотів, щоб селянство й робітництво, як мога ближче стояло друг до друга і спільно боронило свої права. Ще тоді, як його сотні перебігали до лісу, він уже був певний того, що ворог не встоїть і знав що Київ буде свій коли не сьогодня, так завтра, і послав до Трипілля посланців переказати, щоб Трипільці подбали про своїх київських товаришів і зробили-б їм у день визволення гідний селянської чести дарунок. І Трипільці подбали і свій обовязок виконали…
Під радісні звуки київських дзвонів, проходили вулицями незлічені ряди народнього війська і душа Данила була сповнена несказанної радости й гордости за свій рідний ґрунт, який повстав до життя і знищив своїм могутнім рухом остатки тьми й неволі. Так здавалося йому ще й тоді, коли він зі своїми повстанцями стояв на Софійській площі, коли проголошувалась Соборність і Єдність українського народу від Кубані по Карпати, але инакші виникли в його голові думки, коли хтось незримий, чорний і підлий посіяв смуту в рядах одностайних і викликав ворожнечу між своїми.
Йому було так ясно й зрозуміло, що борючись в імення ґрунту, не можна йти проти нього, але, однаково, знайшлися такі, що пішли. Замість сподіваного ладу, — роспочалися якійсь незрозумілі й анархічні вибори до Трудового Конґресу, який, на думку тимчасових керманичів, мав стати верховним орґаном влади на Вкраїні. Сам принціп виборів був настільки неясним і хистким, що знаходилося безліч можливостей для ріжного роду комбінацій, які давали всім недавнім ворогам стати на верху нової влади і провадити свою роботу далі.
І загомоніли в повстанчих рядах ріжно і трівожно.
