Сторінка:Поліщук К. Отаман Зелений. Львів - Київ, 1922.djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

83

— Зверніть на нього увагу! — тихо сказав Зелений, — Він, здається, погромщик…

— Нічого! Не турбуйтеся! Я вже його маю на приміті…

Грубий голос переяславського дяка, як видно, припав до сподоби ще де кому з повстанців і між кущами почувся стриманий гомін:

— Правду чоловік каже, бо де ж таки видано, щоб отак жити і нічого не їсти. — говорив якийсь хриплий голос.

— А вам, дядьку, хіба мало того, що нам самі дають? — почувся дитячий голос малого повстанця.

— Та вже-ж і не старці ми, щоб жили з того, що нам самі дають! — озвався переяславський дяк. — Що-ж це таке, щоб ми отак страждали і без усякої користи? Не бійся, добрі люде давно вже сплять, а тільки ми одні товчемося, як Марко в пеклі…

— Ціхо, дяче! — забренів низький голос когось із трипільчан. — Не забувайте того, що ми боремся не за тих, що зараз сплять, а за тих, що разом з нами змагаються за наше спільне діло!…

— А що мені до того діла, коли мій живіт порожній? Вільному воля, а спасенному рай… Мені всюди добре, де тільки згода є… — приміряючо вже вказав дяк і на мить між кущами стало тихо.

Зелений торкнув Проця в плечо.

— Чули? — спитався тихо.

— Та, вже… — так-же тихо відповів Проць.

— Раджу мати на приміті… коло нас назбіралося багато всякої непевної всячини… — сказав Зелений.

— На мою думку, того переяславського дяка треба пустити „в расход“, як кажуть наші вороги… — заговорив пошепки Проць.

Лице Зеленого скривилося болючою усмішкою. Махнув рукою:

— Даремна річ! Це не поможе! Не треба забувати, що в свій час цей самий дяк був для нас користним… То-ж він показав нам таємні стежки в переяславських лісах…

— Ну, так щож? — безпорадно розвів Проць руками.

— Треба буде встановити якийсь певний напрямок всієї нашої боротьби й зазначити точно, до якого берега хилимося, а потім запровадити в життя принціп товариської дісціпліни і безумовного послуху старших…

— А як-же це зробити тепер, коли нових стало тричі більше від старих, що вийшли з нами з Трипілля?…

— От про це я й думаю порадитись сьогодня. — вже голосно сказав Зелений. — Що, Супоня й Ґонтаренко ще не вернулися?

— Ні, пане Отамане! — відповів Проць. — вони, напевне, опівночі повернуться…