83
— Зверніть на нього увагу! — тихо сказав Зелений, — Він, здається, погромщик…
— Нічого! Не турбуйтеся! Я вже його маю на приміті…
Грубий голос переяславського дяка, як видно, припав до сподоби ще де кому з повстанців і між кущами почувся стриманий гомін:
— Правду чоловік каже, бо де ж таки видано, щоб отак жити і нічого не їсти. — говорив якийсь хриплий голос.
— А вам, дядьку, хіба мало того, що нам самі дають? — почувся дитячий голос малого повстанця.
— Та вже-ж і не старці ми, щоб жили з того, що нам самі дають! — озвався переяславський дяк. — Що-ж це таке, щоб ми отак страждали і без усякої користи? Не бійся, добрі люде давно вже сплять, а тільки ми одні товчемося, як Марко в пеклі…
— Ціхо, дяче! — забренів низький голос когось із трипільчан. — Не забувайте того, що ми боремся не за тих, що зараз сплять, а за тих, що разом з нами змагаються за наше спільне діло!…
— А що мені до того діла, коли мій живіт порожній? Вільному воля, а спасенному рай… Мені всюди добре, де тільки згода є… — приміряючо вже вказав дяк і на мить між кущами стало тихо.
Зелений торкнув Проця в плечо.
— Чули? — спитався тихо.
— Та, вже… — так-же тихо відповів Проць.
— Раджу мати на приміті… коло нас назбіралося багато всякої непевної всячини… — сказав Зелений.
— На мою думку, того переяславського дяка треба пустити „в расход“, як кажуть наші вороги… — заговорив пошепки Проць.
Лице Зеленого скривилося болючою усмішкою. Махнув рукою:
— Даремна річ! Це не поможе! Не треба забувати, що в свій час цей самий дяк був для нас користним… То-ж він показав нам таємні стежки в переяславських лісах…
— Ну, так щож? — безпорадно розвів Проць руками.
— Треба буде встановити якийсь певний напрямок всієї нашої боротьби й зазначити точно, до якого берега хилимося, а потім запровадити в життя принціп товариської дісціпліни і безумовного послуху старших…
— А як-же це зробити тепер, коли нових стало тричі більше від старих, що вийшли з нами з Трипілля?…
— От про це я й думаю порадитись сьогодня. — вже голосно сказав Зелений. — Що, Супоня й Ґонтаренко ще не вернулися?
— Ні, пане Отамане! — відповів Проць. — вони, напевне, опівночі повернуться…
