88
Зелений тільки зітхнув. Подумав щось з хвилинку і спитався:
А з Ґонтаренком ви вже говорили?…
— Ні! Ми отут тільки-що стрінулися і я ще нічого не знаю… — відповів Супоня.
— Отож бо то й є, що ви ще не знаєте того, що ми майже оточені і що сьогодня мали не аби яку справу в Каневі…
— Що ви сьогодня в Каневі були?
— Так! — хитнув головою Зелений. — Були і своє діло зробили, але на ніч мусіли залишити все і вернутися на своє місце…
— Чого-ж то так?
— Справа в тому, що до Канева прибуло в цей час дві дівізії червоних і вони тепер розіслали за нами свої стежі…
— Що-ж тепер робити?
— Зараз будемо знати… Для чого-ж тоді й раду скликаю?…
— Ну, коли так, то не гайте часу! Треба якось вибіратися звідси, тим більше, що в иншому місті ми тепер зможемо не знати що зробити…
— А, так, товаришу, так!… — похитав Зелений головою. — Тільки, щоб прийти до иншого місця, треба й самим трошки иншими стам…
— Про що це ви?
— Я думаю, що нам час уже виставити якесь одноцільне гасло і ясно зазначити свою мету… Боротися і тільки боротися, замало… Уряд Республики зараз у Камянці і в його склад увійшли де які наші люди… Мені здається, що нам необхідно порозумітися з ним і прийти до чогось одного, що єднало-би нас і творило собою спільну силу…
— Ну, ну!… — здвигнув Супоня плечами. — Відчиняйте раду, не такий тепер час, щоб його тратити…
— Гаразд! — сказав Зелений. — Про все инше ми самі собі поговоримо, а зараз…
Повернувся лицем до повстанчої громади і голосно заговорив:
— Панове товариство! Самі знаєте, що не для забави, а для діла скликав я вас сюди в такий непевний час! Хочу вам слово сказати своє!…
— Просимо, просимо!… — загуло в лісі.
Зелений озирнувся навколо себе!
— Але ранійщ, ніж маю щось казати, хотів-би я знати, чи богато між вами є переяславських дяків?…
Сказав і знов озирнувся. Ліс шумів. Повстанці мовчали.
— Ті, що прийшли до мене з метою поживитися чужим добром, мені непотрібні, — заговорив Данило далі. — Скликав і скликаю до себе лише тих, що відчувають
