Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 40 —

ною посудою і ряд засмалених сонцем юнацьких лиць. Грізний отаман Мудрик видається мені страшно знайомим. Неначе десь бачив його. Став пригадувати, але нічого не пригадувалося.

— Вибачайте, пане отамане, я вже вас десь бачив! — сказав я.

— Можливо! Мене скрізь знають! — авторитетно заявив він.

— Ви учитель?

— Був колись!

— На вчительських зїздах бували!

— Минулого року на педаґоґічному. Демонстрував свого словника незрозумілих слів.

Я пригадав історію одного безграмотного словника, який в оден час став модним майже у всіх державних інституціях і якого не визнавав ніоден фільольоґ. Прозвище автора того словника було мені досить відоме, але воно не мало нічого спільного з прозвищем пана отамана.

— А словник ви склали під псевдонімом! — спитався я.

— Я потім скажу, а зараз мені потрібно знати, як ваше прозвище? Хто знає, може ви шпик якийнебудь?! — одрубав він.

— Я подібний до вас скрибопер. Між нами лишень та ріжниця, що ви пан отаман, а я подорожній. Моє прозвіще саме звичайне і нецікаве.

— А всеж таки мені цього мало…

Я назвався.

— Ось воно що! — скрикнув він. — Тепер я не пущу вас від себе. Ви знадобитесь для діла…

— Алеж мені необхідно бути в дома! — пробував я протестувати.

— Нічого, нічого!.. — Яка там тепер дома?.. Де крак — козак, а де байрак — сто козаків… Скидайте свою піджачину та сідайте. Зараз самогоночки принесуть, закусочки подадуть, а спочити в клуні можете…

Компанія юнаків, що весь час напружено стежила за нашою розмовою, діждавшись такої розвязки, знов розпочала свою розмову.

— Вона, дарма що жидівка, але краща любої польської панянки. Одні брови чого варті, а очі!.. —