Сторінка:Поліщук К. Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції. Львів - Київ, 1921.djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 58 —

— Самими звичайними. Хлопцям робити нічого так треба щось розпочинати…

— А колиж ви думаєте?

— Про це отаманша знає…

В той час до адютанта підійшов козак, який віддавши честь, сказав:

— Пане сотнику! Ми спіймали комуніста!

— Давайте його сюда! — відповів адютант, і повернувшись до мене, сказав:

— А ви, поки-що, ходіть до моєї кімнати відпочити трохи.

В маленькій кімнаті адютанта було брудно й темно. Крізь невеличке вікно, яке виходило на північ, скупенько пробивалося світло осіннього дня, при якому ледви можна було бачити самі найближчі річі. Приглядаючись, я побачив в кутку маленького столика і неприбране ліжко з трьома подушками. На облуплених стінах висіли стара шкільна мапа „Европейской і Азіятской Россіи“ і два портрети „Благополучно царствующих Их Императорских Величеств“. Пахнуло свіжим хлібом, самогоном, яблуками, дешевими перфумами і брудними онучами.

— Лягайте і спочивайте! — сказав адютант. — Як хочете їсти, то там на столі є хліб і печена курка. Я поки-що мушу йти по справам. Якби так приїхала отаманша, то я повідомлю вас.

— Дякую! — сказав я, сідаючи на ліжко.

Він мовчки склонився й урочисто вийшов з кімнати.

Залишившись сам з собою, я відчув гостру трівогу в своїй душі, яка заглушила собою ту страшну втому, яку я почував у тілі.

— Дивно! невже вона?!..— думав я сам про себе, а трівога все більше й більше охоплювала мене.

Ліг на ліжко, але думи, як рої диких бджіл, закрутилися навколо мене.

Важкий дух в кімнаті пянив мене і напружував нервову чуйність до неможливого. Про те, щоб заснути, годі було й думати. Я лежав і думав про скору зустріч з колишньою тендітньою панночкою Марійкою, сучасною повстанчою отаманшою…