Сторінка:Правда. письмо літературно-політичне. Рочник пятий (1872).pdf/17

СОКІЛ ДІВЧИНУ БУДИТЬ.

Дівчина заснула
Під кущем калини;
Будить іі сокіл:
„Уставай, дівчино!

„Виграло вже сонце —
„Вид твій припаляє.“
Кинулась дівчина —
Сонечка не — має :

Тільки пригортає
Та цілує милий
Іі вид румяний,
Іі груди білі. —

Гетьманець.

---

ДО МОЄІ КАТРУСІ.

Ще не багато літ прожив,
А вже сивіє чорний волос;
Ще не діждав своіх я жнив,
Ще не жовтіє колос.
 Я в світі щиро працював;
 Я сіяв те, що Бог послав.

Гірких багато сліз пролив,
И горя я дізнав чимало,
Людей и правду я любив —
За те мене и зневажали;
 И молоді літа моі
 Я скоротав на чужині.

Тепер з тобою оддихаю,
Тепер прийшла моя весна;
Я, мов по смерти, оживаю —
А ти, мов зіронька ясна́,
 Мені присвічуєш; з тобою
 Я вже не знаюся з нудьгою.

Світи-ж мені, поки́ я бачу,
Поки́ до праці ще берусь;