носили вони в іх курені ту саму ненависть до церковних мучителів, котра підіймала людського духа на просвіту темноі громади. Там же за Карпатами по Німещині воювали розумом у підмогу задавленим, озлобленим, жадним крівавoі помсти, а тут, між Дніпром и Підгірьєм, впивали в душу одно сліпе завзятьє на кожного, хто проповідує латинство. Голод и злидні, опияцтво и розбишацтво квапились до крівавoi ooорони, мовляв, благочестия, и зложилась у пяних головах така филозофия, що була еквивалентом филозофиі инквизиторськoі. Ось вона вимовлена з ксендзівськоі катедри на науку всякому фанатизмові. Під малюнком крівавого казнодіі читаємо в тій книжці таке казаньє:
„Во имя Отця и Сина и Святого Духа. А що, вражі ляхи? оборонив вас Єзус од наших гармат? От ми и в Умані! Буде и вся Украіна наша. Заховались дурні в костел Ну, молітеся ж своєму Єзусові. Бачте, він и одвернувсь, висячи на хресті, щоб на таких псявір и не дивитись; а козакам сам Спас пречистий помагає. Чи чуєте, як тупотять по-за костелом коні? Ото ганяються козаки за поганцями. А ви, прокляті ксензове, чого поскривлювались стоя? Ще ж ми не деремо з вас лик. От и сонечко праведне у вікно вдарило. Гарно жити на Божому красному світі! А ви не дали нам жити, окаянні: ви нам світ хотіли темницею зробити. Оттепер же ми вам разом и за те оддячимо, як ви Наливайка в мідяному волу спалили, як ви дітей козацьких у казанах варили, як ви серед Варшави козаків колесували, шкуру з живих лупили, жінкам іх одрізували груди, и тими грудьми по пиці чоловіків били, як ви з жидами орали нашими батьками лід, як ви iм нашу благочестиву віру запродували…[1] А ну, Дороше! годі тобі хропти на ввесь костел! И ви перестаньте xлипати, гарні панянки! И ти, органисто, не гуди так жалібно! Усіх вас поколемо тутенькі, як свиней, перед вашим Єзусом; до ноги виріжемо! Коли ваш Єзус старший од нашого всемилостивого Спаса, дак нехай за вас заступиться. Амінь“.
На другому аркушику зроблено пером кунштик из околиці Уманя. Під Уманем річка Гуменка заросла комишами. Зза коми-
- ↑ Читатель знає, що сими химерами сповнені книжки украінські, почннаючи з давнёго часу, а переймано такі видумки з уст оттаких, як се, ревнителів благостивоі віри, ба й од козацьких кобзарів, людей темних и несвідомих речи.
