Цур ёму!.. Не гарно, що ти у ранці в сиру годину сидиш на дворі, застудиш голову…“
— „Е, ні, матусю!“ сказала Рися, силкуючись говорить, веселим голосом.
— „Ну, ходімо ж до чаю.“
Мабуть и справді Рися була дуже бліда, бо, як показалась вона у салі, усі разом спитали іі: чи здорова вона? Джур попробовав у неі пульс и зробив таку ґримасу, яку уміють робить тілько лікарі в той час, як не знають, що сказать.
А Рися зачервоніла, вихопила швидче свою руку з Джуровоі руки и швидче сіла до столу, так щоб самовар закривав од неі Джура.
— „Пульс у вас ненормальний! у вас невеличкий жар,“ сказав Джур.
— „Байдуже!“ одповіла Рися, „минеться.“
„Чи не пропасниця у неі?“ спитала Жучиха Джура.
— „Не похоже,“ одповів той.
— „Кажу ж вам, матусю, що я не виспалась, того й бліда.“
— „Може й справді од того,“ сказав Джур. „И я сю ніч негарно спав. — Устав ще сонце не сходило, пішов, викупав ся и набрів на вельми печальну сцену, та отсе й думаю позвать усіх вас, панове, на запомогу мені, а особливо панночок; чи поможете?“
— „Що там таке? говоріть!“ сказали в один голос и Семен и ёго сестри.
— „Викупавшись, бачте, забажалось мені курить,“ став говорить Джур. „Хвать до кишені, сірників нема. Заходжу я в першу хату по дорозі, щоб добуть огню. Входжу, дивлюсь: в хаті нікого й нічого нема. ‘Здорові були!’ гукнув я, думаючи: чи нема кого на печи. И не помилився! ‘Доброго здоровля!.. а хто там такий, чого треба?’ озвався жіночий голос з печи. — ‘Чи нема,’ кажу, ‘у вас огню? дайте, будьте ласкаві!’ — ‘Де у мене той огонь узявся! у мене й хата пятий день не топлена,’ одказано мені з печи. — ‘Може кресало у вас є?’ питаю. — ‘Кресало є, ось осьде на комині, коли треба, возьміть, викрешіть собі; та хиба самі сюди злізьте й возьміть, бо я не здужаю.’ Я зліз на припечок. Дивлюсь: лежить на печи стара баба и стогне. ‘Що се ви, бабусю, нездужаєте? що у вас болить?’ — ‘Ох, не питайте! бодай би ёго й не говорить!.. не вам кажучи, паничу чи пане… не знаю, як вас величать!.. виразка у мене на нозі… Тіпала я коноплі, та якось койстрицею
