думок, й довгенько він сидів наче нерухомий, дивлячись на свою шапку повну золота…
— „Скілько ж тут? треба ж полічить!“ подумав він и став розкладувать российскі червінці до российских, францускі до француских и т. д. Руки ёго тряслись наче од пропасниці, очи горіли, щоки розжеврілись, губи тремтіли: справді він походив на Скупого Лицаря. И налічив Джур золота на сім з половиною тисяч карб. — „А я гадав більш!“ подумав він; „ну, та й те добре; не знаю тілько, кого дякувати: чи Бога, чи чорта… Е, та все одно! аби гроші!..“ З сим словом достав він свій сак, вложив бережно в нёго гроші, переложивши іх папером, хустками и сорочками, щоб не брязкали, замкнув сак, повісив ключ собі на шию, и став ходить по хаті, гладячи обома руками борідку. — „Добре!.. добре!..“ думав він, ходячи; „7½ тисяч!.. добре!.. ну, та й втомився ж я, треба спочить.“
Джур ляг, але сон не йшов до нёго: старі, закохані думки гуртом лізли в голову и разом з образом Рисі проганяли сон. Лежить Джур на однім боці — перед ним Жуківка и Рися; перевернеться на другий — червінці, будинки, практика; забється лицем в подушки — ёму верзеться, що злодій вліз в вікно и бере ёго сак… Довго так перевертався Джур, далі схопився, засвітив свічку, глянув на годинник: пів до четвертоі, світ!.. він, наче опарений, обувся, убрався, подзвонив кельнера, попросив ёго посчитать, скілько має заплатити, и достать у першім поізді білет до Дрездена.
Кельнер поклонився и пішов, дивуючись на Джура; а Джур замислився: „Що ж я робити-му в Дрездені? чого я туди поіду? чи не красче б в Ніццу, або до Парижа, а не то в Рим!.. чи може в Жуківку?“ — и ріжні гадки засновали в голові Джура…
Тимчасом скажемо, як Джур опинився в Баден-Бадені. Вернувшись з Жуківки, він через два тиждні вже іхав за кордон. Де він роздобув грошей, про се я не знаю. Між студентами богато де-чого говорили, та чи все ж те переймать, що на воді біжить? Одні говорили, що університет післав ёго „усовершенствоваться въ наукахъ“; другі перечили, кажучи, що се неправда, бо були студенти, котрі красче Джура скінчили університет и більш мали права на запомогу від університета; трейті казали, що профессор Бокогрій якось умудрився так, що Джур взяв якусь стипендию… Та для нас все — одно!.. ми знаємо, що Джур з Россиі завернув спершу до Відня, пробув там до лютого, подався в Прагу и з кінцем лекциі думав поіхать на якийсь час в Жуківку, але стрівся з якимсь приятелем, котрий підбив ёго прожить літо в Европі, а потім звернув
