ПРЕДМОВА ДО МОІХЪ КАЗОКЪ.
А доки-й досі вамъ, моі казки, нидіть; —
Идіть лишь-инъ в'великій світъ
Жартуючи людей учить!
Генъ, геть я кинувъ грімъ гармати,
Прудкоі кулі різкій свистъ,
Каліцство-й стогнъ, убравсь до дідовскоі хати;
(Такъ мні звелівъ погожій рікъ)
Повісивъ шаблю на гапликъ,
Щобъ з'думкой дівонькой латвійше пустовати,
Або в'глуші ладнать косу и діда плугъ,
И васъ компоновати.
А гіршъ, якъ злий Борей з'юрмою злючихъ хвугъ
Вигонить із'степу полезну працю-й жарти,
Нидіти під'стріхой!
Тогді-то в'кожушокъ вгорнувшись біля груби,
При світлі каганця, змагаяся з'нудьгой,
За люлькой тютюну, васъ казки люби,
Якъ лізли в'глуздъ до мене на швидку,
Я васъ писавъ д'безділья,
Щобъ Хрону розправляти крилья
|
