виникли гострі суперечності між Леніним і його багаторічним союзником Л. Мартовим. Коли делегати Бунда, який даремно претендував на окреме становище в партії, покинули з’їзд, виявилася кількісна перевага за прибічниками Леніна, і вони поспішили назвати себе більшовиками. Проте вже наприкінці року центральний орган партії газета «Іскра» перейшла під контроль суперників більшовиків — меншовиків.
У 1904 р. в Женеві вийшла з друку книга Леніна «Крок вперед, два кроки назад (Криза в нашій партії)», присвячена аналізу підсумків II з’їзду. В січні 1905 р. під його керівництвом почала виходити газета «Вперед», яка замінила «Искру». Тим часом в Росії спалахнула революція, що для Леніна стало несподіванкою.
На відміну від Л. Троцького, який після «Кривавої неділі» одразу опинився у Петербурзі в центрі подій, Ленін приїхав у революційну Росію тільки в листопаді 1905 р. Своєю резиденцією він обрав Куоккалу — містечко за 60 км від столиці, але вже у Фінляндії, де не було поліцейського нагляду. У травні 1907 р. Ленін поїхав в Лондон на V з’їзд РСДРП, де перемогу здобули більшовики. Поразка революції змусила його в грудні 1907 р. повернутися у провінційну Женеву.
Наприкінці 1908 р. Ленін влаштувався в Парижі, де прожив майже чотири роки. У 1905–1912 рр. він представляв РСДРП в Міжнародному соціалістичному бюро Другого Інтернаціоналу, взяв участь в Штутгартському (1907) і Копенгагенському (1910) конгресах. У січні 1912 р. на Всеросійській конференції РСДРП в Празі він ініціював остаточний розрив з меншовиками.
Коли в Росії почалося нове піднесення робітничого руху, Ленін переїхав у Краків. Звідси він керував редакцією щоденної легальної газети «Правда», більшовицькою фракцією в IV Державній Думі. Тут написав програмні праці «Критичні нотатки з національного питання» (1913) і «Про право націй на самовизначення» (1914).
Велика війна 1914–1918 рр. захопила Леніна в Пороніно — дачному містечку неподалік від Кракова. На другий день війни жандарми зробили у нього обшук, після чого ув’язнили в найближчій тюрмі у містечку Новий Тарг. Двері тюрми відкрило заступництво В. Адлера. Міністр внутрішніх справ запитав керівника австрійських соціал-демократів, чи переконаний він у тому, що Ульянов — це ворог царського уряду? «О, так! — відповів Адлер, — більш заклятий ворог, ніж Ваше превосходительство!»[1] Тим не менш, для постійного проживання більш зручною виявилася нейтральна Швейцарія. Ленін осів у центрі російської еміграції Берні, а через рік переїхав до Цюриху.
- ↑ Волкогонов Д. Ленин. Политический портрет. — Кн. I... — С. 305–306.
