Цю сторінку схвалено
І випливаєш ти над мене
У тій збагнїченій красї,
Що не зруйнують, серце-нене,
Твої пекельники усї!
Доля.
Всї жита грозою збило;
Полягла трава…
Стихла буря: ясно, мило;
Поле ожива
Так і наша хмура доля…
Прогудуть громи, —
І зітхнем ми, збувшись горя,
Повними грудьми!
Надїя.
Не зітхай так безнадїйно,
Скорбних уст не замикай,
Рук не складуй ще подвійно,
З лану битви не тїкай.
Глянь на луг — не вся травиця
Ще потоптана у-прах;
Глянь на люди — чесні лиця
Ще не всї обвіяв страх.
